УКРАЇНСЬКИЙ ОСВІТНІЙ
ЦЕНТР РЕФОРМ
18.03.2015.

Куди податися селянину: в кріпаки чи в куркулі?

Новий законопроект допоможе українським селянам стати повноцінними господарями на своїй землі

Невдовзі в українське село можуть повернутися середняки. Зазвичай це люди із середніми статками, здатні багато працювати і, що дуже важливо, працювати на власній землі. Навіть, якщо її виявиться небагато – лише лічені гектари.

Раніше таких селян називали куркулями і все робили для того, аби їх знищити як клас.

Теперішнє повернення середняків можливе за умови ухвалення Верховною Радою законопроекту №1599 «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств». Нещодавно він успішно витримав перше парламентське читання і тепер його активно готують до другого.

Уперше в сучасній вітчизняній історії з’явилася реальна можливість урізноманітнити існуючі в АПК форми господарювання через запровадження інституту сімейного фермерства. Проте в останній момент знайшлися опоненти, які виступили з критикою законопроекту. Їх не надто багато, але серед них є представники провладної коаліції, тому їх думка може вплинути на подальшу долю законопроекту.

Чого ж домагаються опоненти? Що ним рухає: вболівання за майбутнє українського села чи корпоративні інтереси, котрі йдуть врозріз із селянськими та загальнонаціональними? Про це говоримо з керівником напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» Проекту USAID «АгроІнвест» Миколою ГРИЦЕНКОМ.

 - Останнім часом навколо законопроекту, який передбачає запровадження сімейних ферм як нової категорії сільгоспвиробників, зчинилася гостра дискусія. Чи стала вона для вас несподіванкою?

- Ми не передбачали, що може бути дискусія у такій площині. Коли розгортається конструктивне обговорення, від цього виграє законопроект. Але зараз йдеться навіть не про дискусію – про якісь контрдії. Тож ми їх ретельно аналізуємо, бо ж хочемо зрозуміти,  кому саме перейшли дорогу. 

- Які доводи на свою користь наводять опоненти і наскільки вони аргументовані?

- З публічних виступів опонентів ми не бачимо аргументованих доводів. Є лише загальні слова. Розробникам законопроекту, а наш Проект активно допомагав у цьому процесі, дорікають, що цей законопроект призведе до закріпачення селян. Навіть запропонували такий неологізм - «фермеризація».

Маю сказати, що дискусія з опонентами ніяк не позначилася на нашій подальшій роботі над законопроектом. Нині він удосконалюється з урахуванням депутатських пропозицій, які були внесені під час його першого розгляду у Верховній Раді.

- Чого більше ви вбачаєте в позиції опонентів – реальної економіки, політики чи бажання просунути свої корпоративні інтереси?

- Політики в заявах та публікаціях опонентів щодо законопроекту особисто я не бачу. Економіка – так, вона наступає їм на п’яти! Також чітко проглядаються корпоративні інтереси.

- У чому вони полягають?

- Щодо цього я маю власну думку. Вона ґрунтується на позиції багатьох селян, з якими постійно спілкуюся. Складається враження, що великі агрохолдинги, агромагнати не зацікавлені у змінах. Вони прагнуть, щоб і в подальшому сільські люди залишалися малоініціативними, не бачили перспектив розвитку своїх господарств, не відали, як відстояти свої права. Такими людьми легко управляти.

Що ми маємо сьогодні? Селяни у переважній більшості впевнилися, що займатися фермерством у нинішніх умовах надто важко і навіть ризиковано. Тож ліпше віддати землю в оренду, а собі залишити лише маленький клаптик і з того жити, а точніше – виживати.

Маю сказати, що справа з орендою зайшла надто далеко. Від неї вже навіть не економікою віддає – криміналом. Сьогодні агромагнати беруть в оренду не тільки землю, а й худобу. По суті, тим самим вони позбавляють селян ініціативи щодо власного господарювання і в такий спосіб закріпачують їх економічно.

Якщо держава в рамках цього законопроекту створить сприятливі умови для спрощення реєстрації сімейного фермерства, дозвільної системи та системи перевірок, запровадить спеціальну систему підтримки сімейних фермерських господарств за прикладом Європейського Союзу, спрощеного кредитування тощо, то сформується різноукладна система господарювання, що діятиме на конкурентних засадах. 

- Чим ви ще збираєтеся заохотити майбутніх сімейних фермерів?

- Передбачається створення агенції для фінансової підтримки розвитку сімейних фермерських господарств. Добре, аби держава підтримала просвітницьку діяльність у сільській місцевості. Це важливо для запровадження нових технологій, без чого малому агробізнесу не вижити. За виконання цієї роботи могли б взятися дорадники. В Україні вони вже існують і маю сказати, що під час реформування агросектору на них покладаються великі надії. 

Всі ці заходи, переконаний, заохотять селянські родини і особливо молодь розвивати ефективне та цивілізоване фермерство в Україні.

- Якщо така ініціатива з’явиться, то що, насамперед, треба буде зробити селянам?

- Треба забрати землю з оренди, а в деяких випадках – і корів. Якщо так вчинить одна сім’я, друга, третя, то створяться передумови для ланцюгової реакції. А саме цього й побоюються ті, хто набрав гектарів і худоби в оренду і думав, що так господарюватиме все життя, а селянам платитиме копійки.

Тому агромагнати й стали в опозицію до цього, вкрай важливого для майбутнього сільських сімей, законопроекту. Вони розуміють, що за сприятливого законодавства, за належної державної підтримки на селі відродиться клас так званих «куркулів», які можуть зламати їхні схеми.

- У намірі створити сімейні ферми їх опоненти вбачають бажання авторів законопроекту заборонити селянам вільно продавати надлишок виробленої ними аграрної продукції. Чи це справді так?

- Це дискусійне питання. Законопроектом у першому читанні передбачалося, що особисті селянські господарства, які працюють так, як і сьогодні, можуть продавати надлишок своєї продукції фізичним особам за готівку у визначених або дозволених місцях. Тобто, на ринках, під час ярмарків, виставок тощо. І вони це робитимуть, ніхто цього їм не заборонить, бо така заборона вважалася б порушенням їхніх прав.

Але є й інший бік медалі. Сьогодні особисті селянські господарства, не маючи статусу сільгоспвиробника, значну частку своєї продукції прагнуть продати переробникам, тобто, юридичним особам, суб’єктам підприємництва. Але напряму це зробити вони не можуть, бо не мають права виписувати супровідні документи.

Сьогодні існує така схема: якщо фізична особа-селянин хоче офіційно продати свою продукцію переробному або заготівельному підприємству, тобто, юридичній особі, то має із закупівельником скласти акт закупки цієї продукції. В ньому необхідно зазначити  дату і місце складання, прізвище, ім’я та по батькові, ідентифікаційний номер, адресу проживання та паспортні дані продавця, прізвище, ім’я та по-батькові відповідальної особи покупця; відомості про походження сільгосппродукції, дані з Державного акта (довідки) щодо права власності (користування) на землю тощо. Крім того, до закупівельного акту потрібно докласти копію паспорта та копію ідентифікаційного номера.

Така схема не влаштовує ні селян (через свою обтяженість і забюрократизованість), ні закупівельників (тому що вони набувають статусу податкового агента і мають приймати рішення, чи стягувати і в якому розмірі стягувати податок з селянина). І тому на практиці схема прямих закупок не застосовується.  Натомість наявну прогалину в своїх цілях успішно використовують перекупники. Вони реєструються фізичними особами-підприємцями, за готівку скуповують у людей продукцію, від власного імені виписують супровідні товаротранспортні документи, накладні, і від цього мають значний зиск. Селяни ж, як не важко здогадатися, задовольняються копійчаними доходами.

Тому сьогодні, навіть не очікуючи ухвалення закону, ті особисті селянські господарства, які виробляють значну частку продукції для збуту на ринку, вже реєструються суб’єктами підприємницької діяльності. Але парадокс полягає в тому, що вони не мають статусу сільгоспвиробників і тому на ринку продають свою продукцію в ролі перекупника.

Оформлюючи сімейні ферми за спрощеною процедурою, селяни набуватимуть статусу сільгоспвиробників як фізичних осіб-підприємців, що відкриє їм шлях до організованих ринків збуту аграрної продукції і, відповідно, збільшення надходжень за свою тяжку працю.

Можливо, цю норму було або неправильно трактовано, або її неправильно подали, тож вона викликала таку бурхливу реакцію. Мовляв, усім селянам буде заборонено торгувати, і всім їм треба буде реєструватися в якості підприємців. Насправді це зовсім не так.

- Чи справді «фермеризація», як твердять опоненти, стовідсотково призведе до різкого скорочення виробництва продовольства в сільських дворах, суттєвого зменшення їх доходів, поставить під загрозу саме їх існування?

- Цього в принципі не може бути. У нас понад 4 млн. особистих селянських господарств. Їх щорічні втрати через неможливість виходу на організовані ринки перевищують 4 млрд. гривень. Така сума осідає в кишенях перекупників. А якщо принаймні 10-15% молодих родин наважиться на створення сімейних ферм, то з часом їх кількість в Україні може сягнути 400-700 тис.

Головне усвідомити, що цей законопроект створює умови для започаткування та розвитку сімейного фермерства. Він не зобов’язує селян реєструватися. Вони самі мають ухвалити вигідні для себе рішення. При цьому повинні зважити на низку обставин. Наприклад, якщо вони зареєструються сімейними фермерами, то зможуть розраховувати на нарахування трудового стажу й на соціальну допомогу. Дотепер селяни жодного соціального захисту й допомоги не мають. І стажу не мають, бо хто їм в особистому селянському господарстві трудову книжку випише! Тобто, законопроект сприяє вирішенню цілого комплексу питань.

Сьогодні треба розробити механізми підтримки сімейних фермерських господарств. Великі виробники самі виживуть, а малим треба допомогти.

 І ще – сьогодні вже на виході перебуває проект закону «Про локальні аграрні ринки». Він спрямований на формування особливої мережі збуту сільськогосподарської продукції сімейних фермерських господарств. Йдеться про спеціалізовані сімейні магазини, куди ця продукція поставлятиметься без будь-яких посередників – за схемою «від поля - до столу». І виходить, що якщо ми не вирішимо питання із формалізацією сімейних фермерських господарств, то не зможемо запровадити для них спеціальну державну фінансову підтримку, сформувати локальні аграрні ринки без посередників.

- Як будуть оподатковуватися сімейні ферми?

- Сімейна ферма може зареєструватися як юридична особа. Цього ніхто не забороняє. Щоб не ускладнювати цей процес, законопроектом передбачено, що сімейна ферма в особі голови може реєструватися як суб’єкт підприємницької діяльності, тобто, як фізична особа-підприємець, набувати статусу сільгоспвиробника і користуватися спрощеною, рівноправною з іншими сільгоспвиробниками системою оподаткування та використовувати діючі в аграрному секторі пільги.

- Опоненти стверджують, що нинішня аграрна політика є недалекоглядною, що вона знищує село. Чи здатні сімейні ферми вдихнути в нього нове життя?

- Тут з опонентами можна повністю погодитися – нинішня аграрна політика дійсно є недалекоглядною, бо вона закріплює пріоритет за великим сільськогосподарським виробництвом. Тому всі кредити, лізинги, дотації, в першу чергу, йдуть до нього. Малий бізнес задовольняється лише їх залишками.

Чим держава може допомогти сімейним фермам? Я на це запитання відповідаю так – дайте їм в лізинг доїльні апарати, обладнання для створення забійників, для якоїсь місцевої переробки сільськогосподарської продукції, а це - молочарні цехи, цехи консервації, ще щось і не заважайте їм працювати. І тоді паростки сімейного фермерства проростуть. Воно підніме село і стане основою для розвитку сільських територій.

І якраз нинішнє керівництво Міністерства аграрної політики та продовольства активно підтримує створення законодавчої бази та започаткування цільової підтримки розвитку сімейного фермерства, урегулювання та спрощення дозвільних і податкових процедур. Будемо сподіватись, що цей рік стане переломним в агарній політиці на користь сімейних форм господарювання. 

- Як сімейні ферми можуть вплинути на формування нового укладу сільського життя, і на яких засадах він будуватиметься?

- Особисті селянські господарства – це суто український феномен. Кожний сільський мешканець самотужки виробляє продукцію, щоб вижити. Причому виробляє із застосуванням лопат, вил, а не нових технологій. Звідси і вкрай низька продуктивність праці. Виникають проблеми з документальним підтвердженням походження та безпечності продукції, що також впливає на її ціну та збут.

Якщо сімейні фермерські господарства будуть здатні забезпечувати сільськогосподарською продукцією не лише себе, то відпаде потреба кожній бабці садити ту ж картоплю або доглядати за худобою. За цим принципом живуть у цивілізованій Європі. Там агровиробництвом займаються винятково професіонали, тобто, фермери.

Я цей уклад називаю куркульським. Це коли в селах розвиватимуться потужні садиби. В них господарюватимуть люди, які, працюючи на себе, забезпечуватимуть стабільний розвиток аграрної галузі.

Максим НАЗАРЕНКО, 
Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань

LinkedIn Google+ Facebook Twitter Addthis





Додані файли:
Куди податися селянину: в кріпаки чи в куркулі?
Куда податься крестьянину: в крепостные или в кулаки?

Адреси офісів:
01024, Київ, вул. Академіка Богомольця, 7/14, оф.182
02002, Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2б, 3 під'їзд, 13 поверх, оф. 285.

E-mail: cure@cure.org.ua
Тел/Факс (044) 490-69-88/89/90