УКРАЇНСЬКИЙ ОСВІТНІЙ
ЦЕНТР РЕФОРМ
28.11.2013.

Сільськогосподарське дорадництво прокладає Україні шлях до Європи

Дорадчі служби, про які в Україні дотепер мало дбають на державному рівні, насправді відіграють значну роль. І не лише в розвитку малого та середнього бізнесу в аграрному секторі, а й у визначенні європейської перспективи нашої країни. Невипадково цей напрям діяльності в Угоді про Асоціацію Україна-ЄС визнається як особливо важливий.

Про реальну ситуацію, в якій нині перебуває вітчизняне дорадництво, та перспективи його розвитку розповідає президент Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України Роман КОРІНЕЦЬ.

             - Як ви оцінюєте ситуацію, що склалася в українському дорадництві?

            - Якщо говорити загалом, то ситуацію можна оцінити як доволі складну. І, насамперед, через те, що на сьогодні не існує державної підтримки на національному рівні.

Водночас кожна складна ситуація дає поштовх для розвитку. Сільськогосподарські дорадчі служби почали активніше працювати з місцевими органами  влади. І це є доброю формою підтримки їх діяльності.

             - Чому державні органи не приділяють належної уваги дорадництву?

            - З одного боку, дався взнаки економічна криза. Вона негативно позначилася на спроможності державного бюджету фінансувати сільськогосподарську дорадчу діяльність.

З іншого боку, на державному рівні, на жаль, є певне нерозуміння тієї ролі, яку відіграє малий та середній бізнес в українському сільському господарстві. А для нього дорадчі служби вкрай потрібні. У підприємницькій сфері найтяжче - ухвалювати рішення. Без потрібної інформації вони можуть виявитися хибними.

            Щоправда, спостерігаються й певні зміни. Так, Міністерство аграрної політики та продовольства заявляє про свою підтримку малого та середнього бізнесу, кооперації, особистих селянських господарств. І ми сподіваємося, що від декларацій вже найближчим часом воно перейде до конкретних дій. Якщо це станеться, то попит на послуги дорадників істотно підвищиться.

             - Хто є основним користувачем ваших послуг?

            - Це – малий та середній бізнес. Йдеться про фермерів, власників особистих селянських господарств, підприємців, які займаються переробкою та збутом сільськогосподарської продукції. Невеликий бізнес не може собі дозволити тримати в штаті агрономів, юристів, землевпорядників та інших фахівців. Натомість сільськогосподарська дорадча служба дає можливість малим та середнім сільгоспвиробниками користуватися тими послугами, які на даний момент для них залишаються недоступними.

             - Дорадники надають свої послуги безкоштовно чи за них треба платити?

            - Сільськогосподарське дорадництво є професійною діяльністю. Отже, за неї хтось повинен платити.

Є два види оплати сільськогосподарських дорадчих послуг. Перший – це коли платить приватний замовник. Тобто, фермер, власник особистого селянського господарства, підприємець. Та, на жаль, тут, зазвичай, з’являються проблеми. Бо середньостатистичний сільський мешканець здебільшого живе на межі бідності і часто не може платити за дорадчі послуги.

            Інший вид оплати – це коли платником дорадчих послуг є держава. На цьому ґрунтується  європейська та світова практика сільськогосподарського дорадництва.

Чому держава займається таким «меценатством»? Тому що соціальний та економічний ефект від оплати державою таких послуг є набагато більшим, ніж державні витрати. Фермер, який завдяки одержаним новим знанням отримає більший прибуток, до бюджетів різних рівнів у вигляді податків сплатить значно більше коштів.

             - Якщо державна підтримка відсутня, а цільова аудиторія, яку ви обслуговуєте, залишається малогрошовитою, то за чий кошт тоді утримується дорадництво в Україні?

            - Ми вже говорили, що одним із джерел фінансування є місцеві бюджети. Наприклад, Полтавська обласна дорадча служба тісно співпрацює з місцевими органами влади.

Значним джерелом для оплати сільськогосподарських дорадчих послуг залишаються проекти міжнародної технічної допомоги. Зокрема, на їх коштах практично повністю побудовано діяльність Львівської аграрної дорадчої служби. Та я не вважаю такий підхід перспективним. Річ у тому, що технічні проекти працюють недовго. Вони закриваються по тому, як тільки виконають поставлені перед ними завдання.

Моя думка – технічні проекти можуть надати сільськогосподарським дорадчим службам лише стартову швидкість, а розгортати свою діяльність вони повинні самостійно та за допомогою держави, в першу чергу.

             - Які проекти міжнародної технічної допомоги проявляють у цьому питанні особливу активність?

            - Якщо дивитися ретроспективно, то було чимало проектів міжнародної технічної допомоги від різних урядів, різних країн – Європейського Союзу, Нідерландів, США. Сьогодні найбільшими гравцями на ниві підтримки сільськогосподарської дорадчої діяльності залишаються уряд Канади та Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), яке реалізує Проект «АгроІнвест».

            Якщо канадська підтримка здебільшого зосереджена на місцевому рівні, то Проект USAID «АгроІнвест» більше сконцентрований на створенні інституційних умов для розвитку сільськогосподарської дорадчої діяльності. Сьогодні він надає підтримку Національній асоціації сільськогосподарських дорадчих служб. Проект USAID «АгроІнвест» також підтримує дорадчу діяльність через надання допомоги в розвитку кооперації на селі. Адже роботу зі створення та підтримки діяльності сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, зазвичай, виконують дорадчі служби.

             - Коли дорадчі служби запроваджувалися в Україні, то пропонувалися їх різні моделі. Чи виправдав себе такий багатоваріантний підхід?

            - Дійсно, в Україні створювалися дорадчі служби за дуже різними моделями. З одного боку, це ніби був позитив, бо можна було випробувати різні моделі в українських умовах. З іншого боку, така багатомодельність стає і проблемою. Дорадчі служби, які працюють за різними моделями, мають і різні підходи до роботи зі своїми клієнтами, по-різному налаштовані на роботу з місцевими органами влади.

            В ідеалі хотілося б, щоб існували певні єдині зрозумілі стандарти роботи дорадчих служб. Це набагато спростило б роботу самим фермерам, бо вони б знали загальні підходи – за що платять, які їм послуги надаються, яку відповідальність на себе бере дорадча служба. Але такого єдиного підходу наразі немає. Сьогодні дорадча служба як система лише формується.

             - Які особливості цих моделей і яка з них є найбільш прийнятною для України?

            - У нас дорадчі служби працюють у різних організаційно-правових умовах. Їх створюють у формі благодійних, громадських організацій, товариств з обмеженою відповідальністю, структурних підрозділів наукових чи освітніх організацій.

Ненормально, коли громадська організація консультує сільгоспвиробників, як ті мають працювати на землі. У неї інші завдання. Найбільш ефективними себе сьогодні зарекомендували дорадчі служби, створені у формі господарських товариств. Вони розглядають свою роботу як бізнес.

Сільськогосподарське дорадництво є справді соціально зорієнтованим бізнесом, за який повинна платити держава. Тож треба запроваджувати бізнесовий підхід. Якщо ж громадські організації розглядають дорадництво як громадську діяльність, то це знижує їх рівень професійності. До того ж у цьому разі деякі клієнти вважають, що за такі послуги не треба платити. Отже, ми стимулюємо споживацькі настрої.

             - Чим ще відрізняються різні моделі дорадництва?

            - Американська модель – це дорадництво, побудоване на базі університетів. На жаль, в Україні університети за своїми підходами та методами роботи дуже відрізняються від американських. Український університет – це, в першу чергу, навчальний центр, а американський – дослідницький центр. Американський науковець більше зорієнтований на результат дослідницької роботи, а український - на класичні дослідження або на навчання.

            Як наслідок університетська модель не прижилася в Україні. Потуги створити такі дорадчі служби провалилися у Вінницькій області, в інших регіонах.

            Загальної європейської моделі як такої не існує. Наприклад, німецька модель зорієнтована переважно або на аграрні палати, або на приватний бізнес. На Полтавщині створювалася така модель. Вона є доволі прагматичною і для її вдалого застосування потрібна лише певна підтримка з боку держави.

            Якщо говорити про данську модель дорадчої служби, то вона працює через об’єднання фермерів. Це практично організація, підконтрольна фермерам. На жаль, в Україні фермери ще не проявляють такої активності щодо створення власної системи консультування.

            Польська та французька моделі побудовані на державному дорадництві. Якщо для французів це традиційна система, яка реалізується через аграрні палати, то в Польщі це виключно державні структури. І, як показує практика, для країн з перехідною економікою найприйнятнішою є модель, коли є державний осередок і він фінансується ритмічно. А потім уже можна перейти і до приватизації цих дорадчих служб, як це сталося в Британії. Там щойно уряд побачив, що фермер може платити за дорадчі послуги, то розпочався процес приватизації дорадчих служб.

              - Ви вже дещо сказали про те, як складається ситуація з дорадництвом у Полтавській та Львівській областях. А як вона виглядає в інших регіонах країни?

            - Хочу відзначити роботу Дніпропетровської обласної сільськогосподарської дорадчої служби. Вона подає приклад тісної співпраці як з місцевими органами влади, так і з проектами міжнародної технічної допомоги.

            Доволі добре працюють, хоча й не так масштабно, дорадчі служби в Запорізькій, Луганській, Кіровоградській, Одеській областях. Значно гірша ситуація на Сумщині, Рівненщині… Практично заново відновлює свою роботу дорадча служба на Волині.

            На жаль, мушу відзначити й таке. Ми мали єдину державну дорадчу службу з розгалуженою мережею в АР Крим. Тривалий час вона працювала хай і не бездоганно, але системно. Однак з незрозумілих причин кримською владою була ліквідована. 

             - Які перспективи розвитку дорадництва в Україні ви бачите?

             - Дорадництво як система не складеться в Україні, якщо не буде малого і середнього бізнесу. Це позиція нашої Асоціації.

            Інші наші надії та перспективи пов’язані з євроінтеграційними процесами. У Регламенті № 73/2009 Ради ЄС про заснування спільних правил для схем прямої підтримки фермерів у рамках Спільної сільськогосподарської політики і про заснування деяких схем підтримки для фермерів чітко записано: кожна країна – член ЄС повинна мати систему консультування фермерів, тобто, дорадництва. Якщо ми говоримо про євроінтеграцію, ми також повинні будемо мати таку систему. В іншому разі українські фермери програватимуть у конкурентній боротьбі європейським.

           До слова, дорадництво прокладає шлях нашій країні до Європи. В Угоді про Асоціацію Україна-ЄС йому відводиться особливе місце. Зокрема, у статті 404-й зазначається, що сторони зобов’язуються всіляко сприяти розвитку дорадництва і все робити для того, аби воно стало доступним для кожного фермерського та особистого селянського господарства.

Михайло ВЕРНИГОРА,
Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань

LinkedIn Google+ Facebook Twitter Addthis





Додані файли:
Сільськогосподарське дорадництво прокладає Україні шлях до Європи
Сельскохозяйственное дорадництво прокладывает Украине путь в Европу

Адреси офісів:
01024, Київ, вул. Академіка Богомольця, 7/14, оф.182
02002, Київ, вул. Микільсько-Слобідська, 2б, 3 під'їзд, 13 поверх, оф. 285.

E-mail: cure@cure.org.ua
Тел/Факс (044) 490-69-88/89/90